Історія походження піци. Цікаві факти

Піца має тисячолітню історію, досі невідомо, хто ж перший придумав цю страву. Історики досі сперечаються про те, хто міг би стати творцем піци, однак, до єдиної думки так ніхто і не прийшов. Зараз піцу прийнято вважати італійським блюдом.

ІСТОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ ПІЦИ В ІНШИХ КРАЇНАХ

Старовинні люди навчився випікати коржі. Для цього використовувалися вугілля і камінь, на якому випікають коржик. Всі середземні народи користувалися цим рецептом, а потім стала застосовуватися оливкова олія. Потім корж посипали зеленню і сезонними овочами. Цей же коржик виконував функцію тарілки, що дозволило йому стати універсальним блюдом в походах і роботах в полі.


Офіційним прототипом піци вважають коржі, які виготовлялися в Давньому Єгипті. Близько 6 тисяч років тому були придумані дріжджі, і кисле тісто стало використовуватися у випічці цих коржів. Існують згадки істориків про те, вже в 5 столітті воїни готували коржі з тіста, фініків і сиру на своїх щитах. Таким же способом користувалися легендарні етруски. Потім, за деякими даними, цей рецепт був запозичений в Стародавній Греції, а звідти потрапив в Рим, де і починається офіційна історія цієї страви.

Саме в Стародавній Греції була приготовлена ​​піца, яка максимально нагадує сучасний її вигляд. На сире тісто греки викладали сир, зелень, цибулю та інші овочі, після чого поливали оливковою олією і випікали в вогненних печах. Це страва отримало назву «plakuntos» і зустрічалося навіть в літописах Платона. Він згадував, що коржик був присутній на пишному бенкеті.

Якийсь час вважалося, що піца – це їжа для плебеїв. Обумовлювалося це тим, що піцу було дуже зручно вживати перед роботою в полях, вона тамувала голод, дозволяла набратися сил і не вимагала багато часу на приготування. В такому рецепті використовувалися практично всі доступні продукти – від овочів до в’яленого м’яса. Але, пізніше, з джерел історії, стало відомо, що блюдо користувалося великою популярністю і серед знаті. У них піца дещо відрізнялася рецептом, проте суть залишалася та ж – коржик з сиром, томатами, іншими овочами і оливковою олією. Сільська піца в Італії називалася «фокаччо».


У Стародавніх Римлян блюдо вже мало іншу назву – «placenta». Вони ускладнили рецепт, стали додавати в тісто лаврове листя і мед. Катон Старший згадував про паляницю з травами і медом, змащеній медом в своєму трактаті «Про Землеробство». Однак, існує інша версія появи піци в Стародавньому Римі. Вважається, що її привезли римські легіонери після повернення з Палестини і називали «picea».

Цю теорію підтверджують залишки кулінарної книги під назвою «De Re Coquinaria», яка була знайдена в зруйнованій Помпеї. Автором книги є Марк Гавий Апиций, який жив за часів раннього християнства. У цій книжці було написано, що на тісто потрібно помістити горіхи, сир, шматочки курячого м’яса, м’яту, перець, часник і оливкове масло, після чого запекти і подавати до столу, охолодивши в снігу.

Щодо історії появи піци ходить безліч чуток, так норвезькі вчені висунули гіпотезу, що прототип піци був придуманий вікінгами, які готували коржі на кораблях, використовуючи схожі з піцою рецепти. У них були спеціальні сковороди, які допомагали готувати це блюдо з використанням м’яса, овочів і риби.

Історія появи піци в тому вигляді, яку людство знає зараз, почалася в 1522 році. У цей момент в Європу завезли томати, які спочатку вважалися отрутою. Серед людей томати називали «диявольською ягодою», і знаті довго відмовлялися приймати їх в їжу. Проте, неаполітанські бідняки скоро зрозуміли, що продукт цілком їстівний і має гарні смакові якості, і стали використовувати помідори в якості начинки для піци.

Уже в 17-му столітті піца була тістовим коржом, покриту оливковою олією, сиром, томатами, травами і шпиком. Готували її особливі кухарі, які називалися «pizzaioli». До речі, це визначення для майстрів збереглося й донині. Пекарі того часу випікали піцу з раннього ранку, яка користувалася великим попитом у моряків, які поверталися пізніми вечорами. Тоді ж в піцу стали активно вживатися свіжі морепродукти.


У 18-му столітті стали з’являтися піцерії, в яких була встановлена ​​спеціальна піч і мармурова лавка для приготування страви. У цьому ж приміщенні були встановлені столики, а на вітринах продавалася готова піца, яку покупці могли забрати з собою. Приблизно в той же період піца стала з’являтися на столах у знаті. Дружина короля Неаполя навіть наказала, щоб в літній резиденції була побудована спеціальна піч для цієї страви, яким вона пригощала надалі королівських гостей.

Розквіт культури піци припав на 1870-й рік, коли безліч малих держав об’єдналися. Утворилася єдина держава – Італія, в якій мода на ті чи інші речі поширювалася по всій країні. В кінцевому підсумку це призвело до того, що піца стала популярна як в Неаполі, а й у всіх інших територіях. До речі, цікавий факт: рецепт піци у різних регіонах був абсолютно унікальним. Так, наприклад, Римська піца і донині має тонке і хрустке тісто, тоді як Неаполітанська м’якша і розсипчаста. Уже в кінці 19-го століття страва стало популярним по всій Італії, придумувалися все нові рецепти і види, знати виявляла до страви особливий інтерес.

У 1905 році в Нью-Йорку була відкрита перша піцерія, в якій з’явився власний рецепт, який отримав назву «американська» або «Нью-Йоркська піца». Відмінною особливістю цієї піци є коржі, підняті до краю, які дозволяють використовувати ще більшу кількість начинки. Тепер цей рецепт не менш популярний ніж оригінальний. В Японії був придуманий свій варіант піци, який не мав певного рецепту, кожен бажаючий міг додати в неї все, що йому хотілося. Єдиною умовою виступало посипання сухим тунцем, який ворушився від пару гарячої піци.

Залиште ваш відгук